У 1971 році в Іранському місті Рамсар була підписана так звана Рамсарська конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовища існування водоплавних птахів. Вона стала першим міжнародним договором про охорону та раціональне використання природних ресурсів.

А вже у 1996 році постійний комітет Конвенції вибрав 2 лютого, річницю підписання Рамсарської конвенції, як дату святкування та проголошення Конвенції про водно-болотні угіддя на цілій земній кулі. Ця подія покликана привернути увагу громадськості і урядів різних країн світу до цінності водно-болотних угідь для підтримання стійкого розвитку нашої планети.

29 жовтня в 1996 р. після затвердження Верховною Радою відповідного закону, Україна поновила своє членство в конвенції і входить в число 150 країн - Договірних сторін Конвенції. Кожна країна - Договірна сторона Конвенції має заявити до Переліку водно-болотних угідь міжнародного значення, принаймні, одне своє угіддя і взяти його під охорону. Вибір території здійснюється за складною системою критеріїв. Угіддя, проголошені державою Рамсарськими, вносяться секретаріатом Конвенції в перелік водно-болотних угідь міжнародного значення. Інформація про стан цих об’єктів тримається в базі даних Міжнародного бюро по збереженню водно-болотних угідь і постійно обновляється.

Водно-болотні угіддя відіграють велику роль у кругообігу води та багатьох важливих хімічних елементів у природі. Болота, або як їх ще називають „легенями планети”, часто називають „світовою холодильною установкою” завдяки властивості поглинати та утримувати вуглекислий газ  із атмосфери під час повільного розкладання органіки, та одночасно протидіяти так званому „парниковому ефекту”.  Не дивно, чому цього року цей день проходить під гаслом „Піклування про водно-болотні угіддя є відповіддю змінам клімату”.

Не дивлячись на те, що площа боліт складає лише 6 відсотків площі земної поверхні, вони містять майже 20 відсотків всього вуглецю, що є на Землі. Таким чином, процес осушення боліт може призвести не лише до обміління річок, торф’яних пожеж та вимирання видів флори і фауни, ай до більш серйозних глобальних наслідків, наприклад, підняття температури та рівня Світового океану.

Крім того, не можна недооцінити здатність водно-болотних угідь накопичувати та зберігати прісну воду, забезпечуючи її природне очищення. На жаль, цей процес нині дуже ускладнений господарською діяльністю людини, що приносить до навколишнього середовища величезну кількість полютантів.

Водночас наукова цінність – водно болотних угідь, своєрідність розвитку їхніх біотичних компонентів, високе біорізноманіття та значні обсяги природних ресурсів зумовлює пошук шляхів та дієвих заходів з їх охорони та невиснажливого використання. Одним із таких методів є виведення земель із господарського використання шляхом створення на них  об’єктів природно-заповідного фонду та долучення водно – болотних угідь до базових елементів регіональної екомережі.

На сьогодні до Рамсарської конвенції приєдналися 159 країн, до переліку водно-болотних угідь включено 1883 угіддя загальною площею більше 185 млн. га. Серед них на території України знаходяться 33 водно-болотні угіддя міжнародного значення загальною площею біля 678 тис.га. З них 22 водно-болотних угіддя отримали статус міжнародних у 2003 році. Це Шацькі озера, Заплава р.Прип’ять, Заплава р.Стохід (Волинська область); Озеро Кугурлуй; Озеро Картал; Кілiйське гирло; Озеро Сасик; Система озер Шагани-Алібей-Бурнас, Межирiччя Днiстра-Турунчука, Північна частина Дністровського лиману (Одеська область), Тилігульський лиман (Одеська та Миколаївська області), Дельта р.Днiпра, Тендрівська затока (Херсонська область), Ягорлицька затока (Херсонська та Миколаївська області), Каркінiтська та Джарилгацька затоки, Центральний Сиваш, Схiдний Сиваш (Херсонська область та АР Крим), Молочний лиман, Коса Обитічна та затока Обитічна, Гирло р. Берди з косою Бердянською та затокою Бердянською (Запорізька область), Затока Білосарайська та коса Бiлосарайська, Затока Крива та коса Крива (Донецька область).

А 29 липня 2004 року Бюро Рамсарської конвенції прийняло рішення про надання міжнародного статусу ще 11 водно-болотним угіддям України, які знаходяться у межах територій природно-заповідного фонду України: Аквально-скельний комплекс Карадагу (Карадазький природний заповідник), Аквально-скельний комплекс мису Казантип (Казантипський природний заповідник), Аквально-прибережний комплекс мису Опук (Опукський природний заповідник), Бакотська затока і  Пониззя річки Смотрич (обидва угіддя у складі національного природного парку "Подільські Товтри"), Торф‘яно-болотний масив Переброди (Рівненський природний заповідник), Поліські болота (Поліський природний заповідник), Великий Чапельський під (біосферний заповідник "Асканія-Нова"), Дніпровсько-Орільська заплава (Дніпровсько-Орільський природний заповідник), Заплава Десни (Деснянсько-Старогутський національний природний парк), Озеро Синевир (національний природний парк "Синевир").

Напривеликий жаль, в Київській області водно – болотні угіддя міжнародного значення відсутні. Проте, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області з метою охорони і збереження існуючих на території області водно – болотних угідь, виконується робота щодо надання їх територіям статусу природно-заповідних територій та об’єктів.

 

Начальник державного управління

охорони навколишнього природного

середовища в Київській області                                                                               О.І. Безкоровайний